Стою німий... Схиляю низько чоло...
У спогадах подія судних днів
Жива встає... Точився бій навколо...
О, скільки їх, відважних юнаків.
За рідний край і за любов до волі
Лягли от тут, на цьому полі!..
Бурко Демид
Є в українській історії події,
які стали знаковими, стали символічними. Такою подією є героїчна смерть молодих
захисників Української Держави, яка заявила світові, що вона хоче бути
господарем у своїй хаті. Так здекларував IV універсал Центральної Ради, проголошений 22 січня 1918 року. У
ньому зазначалося: «…віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні
від кого не залежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу».
Січень 1918 року . На Київ просувалися більшовицькі орди.Київські студенти і гімназисти, прагнучи захистити молоду Україну, що лише ставала на
ноги , організували курінь Січових стрільців. Це була молодь , яка не
мала в душі сумнівів і вагань.
Саме на початку січня 1918р. на
зборах студентів молодших курсів Київського уіверситету Св. Володимира і
новозаснованого Українського народного університету , скликаних за ініціативою студентів-галичан, було
ухвалено приступити до створення студентського куреня Січових стрільців для
участі в боротьбі проти радянських військ. Окрім студентів до складу куреня було залучено учнів двох старших класів 2-ї
Української ім. Кирило-Мефодіївського братства гімназії.
Сформована поспіхом перша сотня
куреня -116 погано обмундированих, необстріляних і практично ненавчених юнаків,
27 січня направилася назустріч наступаючим червоним частинам, зайняла
позиції біля залізничної станції Крути
поряд із двома сотнями юнаків Військової школи.
Військове становище УНР на той
час стало катастрофічним. На Київ рухалися з фронтів частини революційних
солдатів. Загальна кількість більшовицьких військ за різними оцінками
коливалась від 6 до 10 тис. багнетів.
За таких обставин сотня
студентського куреня і дві сотні юнкерів виявилися єдиним підрозділом, який 29
січня 1918 р. прийняв бій з авангардними частинами червоних загонів. Сили були
явно нерівними. Не витримавши натиску і зазнавши втрат, студенти відійшли з
позицій відкритого поля до станції і ешелоном відїхали у напрямку
Києва.Організованому здійсненню останньої операції допомогло те, що юнаки
завчасно розібрали залізничні колії і відірвалися від переслідувачів.
« Крути – залізнична станція на
Чернігівщині на лінії Москва – Бахмач – Київ,відома з оборонних боїв у січні
1918р. перед наступом більшовиків на Київ. Тут 29 січня відбувся бій сотні
Юнацької школи імені гетьмана Б. Хмельницького,сотні студентського куреня
Січових стрільців та чоти гайдамаків. У цьому бою загинуло близько половини
бійців...Опір під Крутами стримав на кілька днів здобуття Києва більшовиками
,що мало важливий вплив на закінчення Берестейського договору.
27 січня курінь Січових стрільців
одержав наказ вирушити в похід і вночі 28-го виїхав у напрямі Бахмача.
Молодіжний загін пройшов лише семиденну підготовку 29 січня , вранці , війська червоних
щільними колами розпочали наступ.Ворогів було більше ніж удесятеро. Молоді добровольці
зустріли їх вогнем.Молоді герої в останньому розпачливому порусі кидалися в атаку на переважаючого ворога, але
були нещадно знищені. Один з очевидців писав пізніше про цей бій так:» Пять годин
безперестанку студентський курінь стримував червоні лави , сам будучи під градом
куль і гранат...Московські багнети безжально кололи груди юнаків, їхні голови розбивали
прикладами рушниць , добивали поранених.Бій скінчився. Полонених ворог майже не
брав».
Розвідка донесла: утемряві
студенти втратили орієнтири і пішли на вогні – станцію Крути.Ці 32 студенти
потрапили в полон, їх по-звірячому мордували, а на світанні 28 юнаків повели на
розстріл.Більшовицькі кати заборонили селянам ховати тіла хлопців за
християнським обрядом.Кількох поранених більшовики відправили до Харкова на
подальші допити, і вони якимось дивом урятувалися.
Уже після очищення Києва від більшовицьких банд почалися розшуки останків полеглих під Крутами.Кілька десятків понівечених трупів було знайдено й
перевезено до Києва. Юначі тіла було понівечено й спотворено так, що рідні матері не
могли впізнати своїх дітей. Одна мати знайшла свого сина лише по монограмі на вишиванці.
Загиблих героїв було поховано 19
березня 1918р. у братській могилі на Аскольдовому цвинтарі ,що над Дніпром.
90 років тому 300 « мучнів українських « пішло в безсмертя.Юнаки герої показали приклад мужності , відданості і
незборимості духу.Герої не вмирають, вони живуть упамяті і
справах наступних поколінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар